книга перів

1) стан перів; найвища знать, вельможне панство

2) звання пера

3) книга перів

* * *

1) стан перів, вища знать

2) звання пера

3) книга перів

1) стан перів, вища знать

2) звання пера

3) книга перів

1) баронство, титул барона

2) збірн. барони, лорди, знать

* * *

1) баронство, титул барона

2) icт. барони, лорди, пери; знать, верхівка феодалів

3) книга перів

книга перів

* * *

1) баронство, титул барона

2) icт. барони, лорди, пери; знать, верхівка феодалів

3) книга перів

1. n

1) час

2) час (міра тривалості)

3) період часу

4) сезон, пора

5) година, точний час

6) момент, мить

7) час прибуття (від'їзду)

8) строк, термін

9) доба, епоха, ера

10) вік

11) період життя

12) вільний час, дозвілля

13) робочий час

14) плата за працю

15) нагода, сприятливий момент

16) спорт. інтервал між раундами (бокс); тайм; період; половина гри (футбол)

17) швидкість, темп; такт; розмір, ритм

18) бібл. рік

19) раз

2. v

1) вибирати час; розраховувати за часом

2) призначати (визначати) час; приурочувати

3) ставити (годинник)

4) регулювати, установлювати темп

5) засікати час; хронометрувати

6) визначати тривалість

7) робити щось у такт (з чимсь — to, with)

8) збігатися; битися в унісон (з чимсь — to, with)

9) тех. синхронізувати

* * *

1) час

2) час (міра тривалості, система відліку)

3) період часу

4) година, точний час; коли

5) слушний момент

6) часи, пора; чить роботу/ у строк; з метою побити рекорд

1) пов'язаний із часом

2) забезпечений годинниковим механізмом

3) пов'язаний з покупками в кредит або із платежами на виплат

4) що підлягає сплаті в певний строк

1) вибирати час; розраховувати ( за часом)

2) призначати або встановлювати час; пристосовувати

3) виставити ( годинник)

4) відзначати зо годинником; засікати; визначати час; хронометрувати

5) розраховувати, встановлювати тривалість; виділити час для певного процесу

6) (to, with) робити в такт

7) тex. синхронізувати

Платон (справжнє ім'я Аристокл) (427, Афіни чи о-в Егіна - 347 до н. е.) - давньогрецьк. філософ, постать якого стала уособленням філософії як такої. Походив зі старовинного аристократичного роду (серед предків - останній афінський цар Кодр і уславлений реформатор Солон, один із "семи мудреців"). П. починав як поет і драматург, але вже в 20 років, завдяки Сократу і Кратилу, захопився філософією, відмовившись від поетичної творчості. Як мислитель сформувався під вирішальним впливом Сократа, після страти якого (399 р. до н. е.) переїжджає до м. Мегари, де зібрався осередок сократівських учнів. У 388 р. здійснює подорож до Пд. Італії та Сицилії, маючи на меті познайомитися з вченнями піфагорійців. У Сиракузах здобуває прихильність тирана Дионісія Старшого (той зацікавився ідеями П. щодо перетворення держави). Але невдовзі П. арештовують, передають спартанцям і виставляють для продажу на ринку рабів (о-в Егіна). Його викупив киренець Аннікерид і дарував свободу. На гроші, зібрані друзями П. для викупу (Аннікерид відмовився їх узяти), була куплена ділянка у передмісті Афін (гай героя Академа), де бл. 387 р. П. заснував власну філософську школу - Академію (див. платонізм). П. є першим в історії філософом, більша частина творчої спадщини котрого дійшла до наших днів. Але це ж створює проблему авторизації і хронологізації творів, що існують в історичній традиції під ім'ям П. (т. зв. "платонівське питання"). Корпус платонівських творів, що збереглися, обіймає 34 діалоги (з них 23 вважаються автентичними, а 11 - сумнівними), "Апологію Сократа" і 13 листів; до нього входять також "Визначення" та 7 неавтентичних діалогів Р. ізні критичні дослідження піддавали сумніву платонівське авторство щодо більшості діалогів, достеменність яких відстоювали інші. Окрему частину творчості становлять т. зв. "езотеричні", або "неписані" вчення ("Навколо Блага"), які П. вважав за можливе викладати лише усно. В останні десятиліття робилися неодноразові спроби їх реконструкції і визначення їх ролі у філософії П. Одна з найавторитетніших сучасних періодизацій (Теслеф) створення діалогів П. така: 1) ранній період (до першої поїздки на Сицилію у 388 р.) - "Апологія", початок роботи над "Державою"; 2) "академічний" період (387 - 367) - дев'ять книг "Держави", "Горгій", "Менексен", "Протагор", "Менон", "Федон", "Симпозіон", "Федр", "Евтидем", "Лісид", "Хармід", "Теетет", "Кратил". У той же час в Академії створені "Клітофонт", "Критон", "Лахет", "Алківіад І", "Феаг", "Гіппій Менший", "Йона", "Коханці", "Ериксій", "Евтифрон"; 3) "сицилійський" період, між другою і третьою поїздками на Сицилію (366 - 361) - десята книга і повна редакція "Держави", "Парменід", початок "Законів"; 4) завершальний період (360 - 347) - "Тимей", "Критій", "Софіст", "Політик", "Філеб", "Закони" і "Післязаконня", VII (автобіографічний) лист. У цей же час в академічному колі створені "Гіппій Більший", "Гіппарх", "Сизиф", "Мінос", "Демодок", "Про чесноту", "Про справедливість", "Листи". Всі ці твори вважаються Теслефом написаними за життя П., - ним особисто або під його вирішальним впливом. Виняток - "Алківіад II", "Аксиох", "Алкіона", "Визначення" Д. іалогова форма творів П. не випадкова і відповідає специфіці платонівського методу. П. розвиває і доводить до досконалості сократівське "шукаюче мислення" на противагу закінченому софістичному "вченню". Основа методу П. - це діалектика в її античному розумінні: вміння ставити питання і відшукувати на них відповіді; через аналіз свідчень досвіду і окремих опіній, що відображають речі в їх чуттєвій даності, досягати знання надчуттєвого буття. Разом з тим форма діалогу відбиває досягнуту в античному Просвітництві (софісти і Сократ) впевненість, що істина не може належати окремій свідомості і має інтерсуб'єктивний характер. її оприявнення є справою не окремої особи, а спілкування мислеників. Філософія П. охоплює безліч найважливіших тем і сюжетів, але не становить єдиної теоретичної системи. Стрижневі платонівської творчості - як життєвої, так і інтелектуальної - є намагання подолати глибоку кризу і руйнацію основ суспільного устрою, що стали ознакою епохи. П. створює грандіозну полісну утопію - зразок досконалого суспільства, завдяки чому стає засновником соціального конструктивізму у західній метафізиці. Разом з тим, вирішити проблему досконалого суспільства - того, що не є мінливим встановленням людей, а відображає природу речей, - неможливо без з'ясування сутності самого буття. Вирішення питання "що насправді є, існує?" стало визначальним для творчості Π. П. створює теорію ейдосів (ідей) як незмінних, вічних, неподільних, надчуттєвих зразків всього сущого ("ейдос" по-грецьки означає "вид", "вигляд"). Ейдоси уособлюють достеменне буття, яке є незмінним, вічно перебуває і як таке протистоїть чуттєвому світу, що весь занурений у процес нескінченного становлення. Світ ейдосів - не проста сукупність першозразків, а має свою впорядкованість. Найвищим ейдосом є ідея Блага. Всі речі цього світу - лише чуттєві відбитки ейдосів, їх недосконалі відображення. Напр., всій сукупності фізично існуючих столів відповідає ейдос стольності. Така диспозиція буття можлива тому, що існує матерія (просторовість). Вона сама не є буттям, що стоїть поряд зі світом ейдосів. П. називає її "приймальницею всього" - тим, у чому виникає чуттєва подоба безтілесного зразка (ейдоса): тобто визначає її як можливість усім речам існувати. У "Філебі" цей зв'язок набуває закінченого вигляду: божествений розум-деміург створює всі речі чуттєвого світу (Космосу), керуючись ейдосами як їх зразками, а матерію використовуючи як субстрат. Відтак поруч з власне буттям П. концептуалізує мислення про небуття, яке виступає не як просте відкидання сущого, а як іншість буття, його "інаковість" - інобуття. Онтологія становить наріжний камінь філософії П., хоча її систематична концептуальна розробка відноситься, вірогідно, до пізнього періоду платонівської творчості. Вона є теоретично необхідною основою вчення П. про державу (в обширі якого осмислюються всі інші соціальні та гуманітарні сюжети) і так само зумовлює вчення про пізнання світу. Космологічне вчення (його П. розгортає у "Тимеї") має на меті показати вкоріненість досконалої держави у структурі універсуму. Космогонія тут завершується антропогонією, а вчення про державу є одночасно вченням про гідний людини спосіб буття. Основою досконалої держави є нерозривний зв'язок і взаємообумовленість індивідуальної доброчесності і суспільної справедливості Ц. е робить етику і політику принципово неподільними. У "Державі" П. виділяє сім типів державного устрою. Перший - "царство Кроноса" - додержавне буття людей, коли ними безпосередньо керували божественні посланці. Власне держава і законодавство виникають як засоби компенсувати відсутність прямого Божого керування, що його люди втратили С. еред існуючих типів держави П. вважає два правильними (монархія, аристократія) і чотири спотвореними (тимократія, олігархія, демократія, тиранія). ("Політик" містить інший розподіл типів, близький до Аристотеля). Відповідно до кожного устрою П. виокремлює створюваний ним тип людини С. труктуру досконалої держави утворюють три класи: виробники (селяни і ремісники - ті, хто забезпечує суспільство необхідним статком), воїни-стражі (ті, хто боронить місто і забезпечує внутрішній порядок), політики-філософи (ті, хто володіє мистецтвом виховувати громадян і керувати ними). Кожному класу відповідає своя чеснота: стриманість - виробникам, мужність - воїнам, мудрість - філософам. Засадниче значення має четверта чеснота - справедливість В. она притаманна усім і покликана підтримувати існуючий порядок, залишаючи кожного у межах його соціальної ролі. Держава та її устрій уподібнюються людській душі, яка також має три головні частини (засновки): жага (бажання), запал (воля), розмисл. Вони є основними силами, котрі визначають життя душі. їм відповідають три суспільних класи, а також три головні чесноти. Залежно від переваги того чи того засновку, утворюються різні типи душі. Онтологія і вчення про душу визначають теорію пізнання П. Суб'єктом пізнання є душа, а сам процес пізнання спрямований на достеменне буття - вічне і непроминальне (світ ейдосів). Можливість його пізнати принципово відкрита тому, що сама душа як безтілесна, ідеальна сутність походить зі світу ейдосів і контактувала з ними; пізнання - це процес пригадування (анамнезис) душею своїх вражень від ейдосів. Анамнезис ускладнюється тим, що в людині душа поєднана з тілом, для якого реальністю є чуттєві сприйняття; вони заступають людині справжнє буття і навіюють хибні уявлення, від яких душі потрібно звільнитися С. итуацію пізнання П. передає образом печери, в якій знаходяться прикуті до стіни невільники, котрі бачать лише тіні речей, що проносяться повз них. Ці тіні - чуттєві враження, подоба дійсних речей, від яких слід дістатися світла безтілесного світу, щоб побачити достеменну реальність. Оскільки предметом пізнання є безтілесні сутності, то головна пізнавальна здатність - це умоглядність. В умоглядному світі є сфера "нічим не зумовлених начал усього", яка осягається таким самим безпосереднім умоспогляданням (ноезис), і сфера обумовленого, яку можливо пізнавати шляхом розсуду, розмірковування (діанойя). Досягнення знання - це сходження від меншої достовірності до більшої. Його чотири щаблі: ім'я, визначення, зображення, знання як таке ("VII лист"). Кожен ступінь є певним етапом пізнання, послідовне сходження по яких дозволяє досягти знання достеменного буття. П. відіграв ключову роль у розвитку західної метафізики: вчення про буття надало вищого онтологічного статусу конкретностям навколишнього світу, подавши все розмаїття його форм у вигляді незмінних першообразів; полісна утопія створила ідеал досконалого суспільства і обґрунтувала практику соціальних перетворень. П. мав вирішальний вплив не лише на подальшу античну думку (див. Аристотель, платонізм), а й на всю європейську філософську традицію.

[br]

Осн. тв.: "Держава"; "Теетет"; "Парменід"; "Тимей"; "Критій"; "Закони".

n бухг., рах. бухгалтерський облік; облік; рахівництво; методика обліку; запис; a бухгалтерський; балансовий; розрахунковий; обліковий; звітний

1. система суцільного збору, запису, класифікації та обробки фінансових операцій (transaction¹) окремої особи або одиниці (entity); ♦ за бухгалтерським обліком підсумовуються, аналізуються, тлумачаться результати тих операцій, на основі яких здійснюються планування (planning) і контроль господарської діяльності організації; до найбільш відомих бухгалтерських/аудиторських (audit¹) фірм під назвою «Велика Шістка» (Big Six) входять: Артур Андерсен (Arthur Andersen); Куперс енд Лайбранд (Coopers & Lybrand); Делойт Туш Томатсу Інтернаціонал (Deloitte Touche Tohmatsu International); Ернст енд Янг (Ernst & Young); КПМГ Піт Марвик (KPMG Peat Marwick); Прайс Вотер-хаус (Price Waterhouse); 2. поняття, що об'єднує споріднені галузі, напр., оподаткування (taxation), ревізування (auditing), обліку за сферами відповідальності (responsibility accounting), управлінського обліку (management accounting)

═════════■═════════

accrual accounting облік методикою нарахування; acquisition accounting облік за придбанням; activity accounting функціональний бухгалтерський облік; activity-based accounting (ABA) функціональний бухгалтерський облік • облік за сферами відповідальності; actuarial accounting страховий облік; administrative accounting адміністративний облік • оперативний облік; allocation accounting облік за розміщенням; backflush accounting облік зі зворотним віднесенням витрат; bank accounting бухгалтерський облік в банку; bank cost accounting аналіз операційної діяльності банку; branch accounting філіальний облік; business accounting бухгалтерський облік комерційних операцій; cash accounting касова методика обліку; cash basis accounting касова методика обліку; cash flow accounting облік за грошовими потоками; composite property accounting змішана методика обліку основного капіталу; consolidation accounting облік за об'єднанням компаній; continuously contemporary accounting облік за поточною грошовою вартістю; cost accounting виробничий облік • облік виробничих витрат • калькулювання; creative accounting творчий облік; critical path accounting облік за методикою критичного шляху; current cost accounting (CCA) методика обліку за поточною вартістю; current purchasing power accounting (CPP) облік за поточною купівельною спроможністю; current value accounting облік за поточною вартістю; depreciation accounting облік амортизації • амортизаційна методика бухгалтерського обліку; discovery value accounting облік розвідуваних ресурсів; distribution cost accounting облік витрат у торгівлі; double-entry accounting облік за методикою подвійного запису; enterprise accounting бухгалтерський облік підприємства; entity accounting облік на основі самостійного балансу • бухгалтерський облік самостійного підрозділу; equity accounting облік за інвестиціями в дочірніх компаніях; financial accounting фінансовий облік; fiscal accounting податковий облік; forward accounting перспективний облік; full-cost accounting фінансовий облік за повною вартістю; functions accounting облік за видом діяльності; fund accounting система обліку за фондами; general price index accounting облік на основі загального рівня цін; government accounting державний облік; group depreciation accounting методика єдиної норми амортизації; group property accounting групова методика обліку основного капіталу; historical cost accounting (HCA) облік за первісною вартістю; human resources accounting облік людських ресурсів; industrial accounting бухгалтерський облік на промисловому підприємстві; inflation accounting інфляційний облік • облік в умовах інфляції • облік впливу інфляції; international accounting облік за міжнародними операціями і звітністю; inventory accounting облік запасів товарно-матеріальних цінностей; item property accounting попредметна методика обліку основного капіталу; macro-accounting облік на макрорівні; management accounting управлінський облік; micro-accounting облік на мікро-рівні; managerial accounting управлінський облік; national economic accounting система національних рахунків; national income accounting облік національного доходу; net realizable value accounting (NRVA) методика обліку за вихідною вартістю активів; oil and gas accounting облік за родовищами й запасами нафти і газу; price level accounting облік з поправкою на індекс цін споживчих товарів; profitability accounting облік за прибутковістю • облік за рентабельністю; public accounting громадський бухгалтерський облік і ревізія; replacement cost accounting облік за відновленою вартістю; reserve accounting облік резервів; responsibility accounting облік за сферами відповідальності; retirement reserve accounting облік зношення за методикою разового нарахування; routine accounting оперативний облік; social responsibility accounting облік за діяльністю громадської відповідальності; stock accounting облік запасів; store accounting облік запасів; tax-effect accounting облік за податковим ефектом

═════════□═════════

accounting assumptions бухгалтерські припущення; accounting basis основа бухгалтерського обліку; accounting concepts бухгалтерські концепції; accounting consultant консультант з бухгалтерського обліку • дорадник з бухгалтерського обліку; accounting cost бухгалтерські витрати • балансові витрати • облікові витрати; accounting cycle кругообіг процедури бухгалтерського обліку • обліковий цикл; accounting data of costs бухгалтерські дані про витрати; accounting day обліковий день; accounting department відділ бухгалтерського обліку • бухгалтерія • головна бухгалтерія компанії; accounting economy розрахункова економіка; accounting education бухгалтерська освіта; accounting entry запис на рахунку; accounting; accounting error помилка бухгалтерського обліку; accounting estimate попередній облік; accounting figures дані бухгалтерського обліку; accounting firms бухгалтерські фірми • аудиторські фірми; accounting identity; accounting income дохід за звітний період; accounting information system (AIS) система опрацювання облікових даних; Accounting Institute орган бухгалтерського обліку • Інститут бухгалтерського обліку; accounting loss розрахункові збитки; accounting machine бухгалтерська машина; accounting measurement облікові виміри • облікові вимірювання; accounting method методика бухгалтерської звітності • методика бухгалтерського обліку; accounting par value облік за номінальною вартістю; accounting period (A/P) звітний період • розрахунковий період • період бухгалтерської звітності; accounting policy загальні принципи бухгалтерського обліку; accounting practice практика звітності; accounting principles принципи бухгалтерського обліку; Accounting Principles Board (APB) Бюро з розробки принципів бухгалтерського обліку; accounting procedures форми ведення обліку; accounting profit бухгалтерський прибуток • розрахунковий прибуток; accounting profit and loss облік прибутків і збитків; accounting profit or loss облік прибутків або збитків; accounting rate of return (ARR) обліковий коефіцієнт окупності; accounting ratio обліковий показник; accounting record бухгалтерська книга; accounting records; accounting report бухгалтерський звіт; accounting staff персонал служби бухгалтерського обліку; accounting standard; Accounting Standards Board (ASB) (англ.) Бюро бухгалтерських стандартів; accounting statement бухгалтерський звіт; accounting system система бухгалтерського обліку; accounting treatment опрацювання бухгалтерських рахунків; accounting unit одиниця обліку реального основного капіталу • рахунок, який відтворює собівартість об'єкта; accounting year звітний рік • фінансовий рік; American Accounting Association (AAA) Американська бухгалтерська асоціація; Financial Accounting Standards Board (FASB) (амер.) Бюро стандартів фінансового обліку; International Accounting Standards (IAS) Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку; International Accounting Standards Committee (IASC) Комітет міжнародних бухгалтерських стандартів

accounting¹:: accountancy²; accounting² ‡ accounting (382)

▹▹ accountancy

* * *

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ - процес зародження і розвитку філософських знань; наукова галузь, що вивчає історію філософського мислення. Зародження філософських ідей в культурі Китаю, Індії, країн Близького Сходу і Стародавньої Греції дослідники датують поч. - серед І. тис. до н. е. З цього часу починається відлік історії філософії як процесу. Перші спроби зібрання свідчень про знання, здобуті в результаті філософської рефлексії, здійснюються в культурі Стародавнього Сходу й Єгипту. Більш спеціалізовано осмислення процесу розвитку філософської думки розпочинається в античності Аристотелем й грецьк. доксографами (Теофраст,Діоген Лаертський, Секст Емпірик). їх творчість започатковує розвиток І. Ф. як наукової дисципліни. В II - III ст. здійснюється перехід від опису і класифікації філософських текстів, - чим переважно обмежувався підхід доксографів, - до екзегези, коментування, витлумачення їх. Початок цьому етапові в розвитку І. ф. було покладено в Александрійській школі, на здобутки якої спираються представники історико-філософської науки доби Середньовіччя, що осмислюють переважно досвід античної філософії (Юстін Філософ, Іполіт, Тома Аквінський та ін.) С. уттєвий внесок в історико-філософське вивчення античної спадщини належить араб, вченим. Першим значним араб, істориком філософії був Шахрастані (XII ст.), твір якого "Релігійні секти та філософські школи" являє одну з ранніх спроб викладу всесвітньої І. ф. Аналогічний твір в Європі належить учневі Дунса Скота - Берлі ("Книга про життя і нрави давніх філософів і поетів", близько 1330 р.). Інтерес до осмислення античної філософської спадщини, філологічної критики й перекладу творів Платона, Аристотеля, Цицерона, Лукреція, Плотіна, Прокла та ін. визначає спрямованість історико-філософських досліджень доби Відродження. Переважні зусилля дослідників у цей час спрямовані на розробку фактографічного рівня історикофілософської науки (Йоанн Баптист Буонасеньї "Листи про знаменитіші секти філософів та їх відмінності між собою" (1458); Фриз "Хронологічна бібліотека класичних філософів" (1592). Суттєвий поворот до поглиблення методології історико-філософського дослідження здійснюється в XVII ст. (Бекон, Бейль) й наступному XVIII ст. (Бруккер "Критична історія філософії від створення світу до нашого часу" (1742 - 1744), Теннеман "Історія філософії" (1798 - 1819), Аст "Нарис історії філософії" (1807) та ін.) А. ктивізація історико-філософських досліджень в XVII - XVIII ст. створила передумови для переходу на новий етап розвитку, що позначений зверненням від методичної рефлексії до власне методологічного, теоретичного обґрунтування І.ф. Стимулом для такого переходу стала "критична філософія" Канта. Власне, підсумком, першим результатом його є історико-філософська концепція Гегеля С. уть гегелівської концепції - в обґрунтуванні погляду на І. ф. як закономірний процес розвитку, де всі філософські системи необхідно пов'язані одна з одною. Послідовність філософських систем обумовлена внутрішньою логікою виведення філософської ідеї. Кожна філософська система не зникає в історії, зберігаючись як момент єдиного цілого. Являючи специфічний вираз абсолютного, філософська система, згідно з Гегелем, належить своєму часові. Вона є "думкою своєї епохи", виражаючи її дух. Подальший поступ історико-філософської науки переважно спрямований на розвиток і подолання недоліків, властивих гегелівській концепції І. ф. У зв'язку з цим здійснюються спроби уточнити розуміння суб'єкта філософського розвитку. Якщо Гегель розглядав І. ф. як процес самопізнання абсолютного духа, то в концепціях кін. XIX - XX ст. реальним суб'єктом філософування вважається індивід (філософія життя, екзистенціалізм), суспільні класи (марксизм), нації (націоналізм) тощо. Всупереч гегелівському уявленню про І. ф. як однолінійно спрямований процес прогресивного розвитку, обґрунтовуються підходи, згідно з яким І. ф. являє плюралістичну сукупність самоцінних філософських систем (постмодернізм), аналізується діалогічний зв'язок між окремими системами як спосіб реального буття філософії (філософія діалогу, комунікативна філософія). Спеціально досліджуються процедури історикофілософського витлумачення тексту (герменевтика). Об'єктом дослідження І. ф. є тексти, що містять відображення філософськи значимих ідей, наявних у культурі. Загальна сукупність їх утворює зміст філософської культури суспільства на певному етапі його розвитку. Особливість предмета історико-філософської науки зумовлена специфікою співвідношення І. ф. із власне філософією. Філософія є не лише предметом історикофілософського вивчення, вона включає І. ф. як свій органічний компонент, завдяки якому здійснюється самопізнання й саморозвиток філософії. І.ф. як галузь наукового дослідження являє складне структурне утворення, що реалізує свої завдання на фактографічному, теоретичному та історіографічному рівнях. У процесі вивчення об'єкта історико-філософського дослідження здійснюється аналіз передумов його виникнення (генетичний аналіз), сутності (есенціональний аналіз) і особливостей функціонування філософських ідей в історії культури (функціональний аналіз). Історико-філософське дослідження здійснюється з огляду вимог логічного аспекту (де досліджується внутрішня логіка розгортання філософської ідеї в історії), соціологічного (досліджуване явище розглядається як результат діяльності філософських і нефілософських спільнот - філософські школи, напрями, течії, соціальні класи, нації тощо) та культурологічного аспекту (рух філософських ідей розглядається в контексті історії культури, в якій ідеї формуються й зазнають певних трансформацій в процесі функціонування). В межах, передусім, культурологічного аспекту здійснюється дослідження історії національної філософії як духовної квінтесенції культури певного народу. Історико-філософські дослідження особливо активізуються на кризових етапах історії, коли нагальною стає потреба переосмислення нагромадженого досвіду з огляду нових завдань філософського осягнення дійсності. Цим пояснюється зростання ролі історикофілософської науки на нинішньому етапі розвитку людства, зважаючи на корінні зміни, що відбуваються на поч. III тис З. добуття Україною державної незалежності фундаментально вплинуло на активізацію досліджень в галузі історії укр. філософії, суттєво розширило коло досліджуваних проблем, надало поштовху осмисленню й застосуванню як традиційних для укр. філософії, так і нових методологічних парадигм. Зародження укр. філософії охоплює тривалий період від V по IX ст. Воно тісно пов'язане з розвитком міфологічних уявлень давньоукр. племен. Середньовічний період розвитку укр. філософії починається від Княжої доби (XI - XIII ст.) і триває до серед. XIV ст.; він репрезентується філософськими ідеями (джерелом яких була філософія патристики, насамперед, східної), що утворили підґрунтя нефілософської (релігійної, мистецької) творчості, політичної діяльності тощо. Від серед. XIV ст. до кін. XVII ст. тривав ранньоновітній період в історії укр. думки, що характеризувався розвитком ренесансно-гуманістичних, реформаційних ідей, а також бароковою схоластикою в її православній версії. Від останньої започатковується професійна укр. філософія. Новітній період розвитку укр. філософії (XVIII - XIX ст.) пов'язаний із Просвітництвом, релігійною філософією, преромантичними і романтичними тенденціями, рецепцією нім. ідеалізму (Канта, Гегеля, Фіхте, Шеллінга), філософією мови (з опертям на ідеї Гумбольдта, Лотце і Штайнталя), позитивізмом; в суспільно-політичній думці розроблялись ідеї лібералізму, консерватизму, націоналізму. В укр. філософії XX ст. (на теренах колишнього СРСР) домінувала марксистсько-ленінська філософія; в Галичині переважали семіотичні і логіко-методологічні дослідження, автори яких дотримувалися матеріалістичної, позитивістської і неотомістської орієнтації (див. Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа). Систематичне вивчення історії укр. філософії і суспільно-політичної думки почалося у XIX ст. Воно спиралося на панівний тоді в Україні народницький світогляд, джерелом якого була романтична філософія з характерною для неї ідеалізацією простого люду і сільської культури як підґрунтя національної самобутності (див. Куліш). В дослідженнях Антоновича, Грушевського, Лесі Українки, Франка домінувала методологія і філософія Просвітництва, частково - позитивізму. Історико-філософська концепція Чижевського ґрунтується на понятті національної філософії, передбачає виклад І. ф., в тому числі й укр., в історико-культурному контексті. Вагомим внеском у вивчення історії укр. філософії, зокрема політичної філософії, є праці Лисяка-Рудницького. У радянський час історія укр. філософії розглядалась переважно як складова частина всесвітнього розвитку філософії, що відбувався у формі боротьби матеріалізму з ідеалізмом. Помітним здобутком тогочасних укр. учених була підготовка тритомної "Історії філософії на Україні" (К., 1987), два томи якої були опубліковані. Незважаючи на обмеження і перешкоди, що їх створювала на шляху дослідницької праці марксистсько-ленінська методологія, вітчизняні історики філософії зробили чималий внесок у розвиток укр. історико-філософської науки, особливо щодо вивчення філософської думки Княжої доби, ренесансно-гуманістичних і реформаційних ідей, філософії барокової доби, насамперед, філософії КМА, спадщини Сковороди та видання його творів (дослідження Шинкарука, Горського, Іваньо, Нічик і очолюваної нею дослідницької групи). Нині, спираючись на різні методологічні підходи (герменевтику, структурний аналіз текстів, компаративно-історичний аналіз тощо), укр. історики філософії працюють над відтворенням цілісної картини історії укр. філософії, розуміючи її як невід'ємну частку загальноєвропейського духовного процесу, як плюралістичне поєднання різноманітних напрямів, течій, шкіл, що, взаємодіючи між собою, утворюють підвалини самобутнього побуту укр. філософії і культури (дослідження Лісового, Бадзьо, Забужко, Сирцової та ін.).

БІБЛІЯ ( від грецьк. βιβλία - книги) - зібрання стародавніх священних книг юдаїзму і християнства. Б. існувала вже у старозавітний період. У ранньохристиянській літературі термін "Б." відсутній і починає вживатися від III - IV ст. н. е З. а структурою Б. поділяється на дві нерівні за обсягом частини - Старий Завіт і Новий Завіт. Назва "Старий Завіт" (зібрання священних книг юдаїзму) не зустрічається в юдаїзмі і започатковується лише християнською традицією, з метою розрізнити два союзи, які Бог укладав із людством у різні історичні періоди. Спочатку Бог уклав завіт з євреями, визначивши їх "богообраною" нацією, але цей завіт, згідно з християнським віровченням, був тимчасовим і діяв лише до пришестя Сина Божого (Месії) на землю. Месія (Ісус Христос) приніс "новий і досконалий закон", уклавши Новий Завіт з усім людством. Старий Завіт було написано в дохристиянський час на староєврейськ. мові, за винятком деяких уривків, написаних арамейськ. мовою. Новий Завіт - це християнська частина Б. (містить християнські священні тексти, написані грецьк. койне) Н. овий Завіт складають 27 книг - 4 Євангелія, Книга дій апостолів, 21 апостольське послання, Об'явлення Св. І. Богослова (Апокаліпсис). 39 книг Старого Завіту і 27 книг Нового Завіту опоряджують "канон" (від грецьк. κανών - правило, норма). Канонічними називали книги Б., які були ретельно відібрані впродовж тривалого часу з маси релігійних текстів та в яких вбачали відбиток істинного віровчення, його зразок. До найстародавніших і водночас визначних перекладів Б. належить грецьк. переклад Старого Завіту, відомий як "Септуагінта" (переклад сімдесятьох), здійснений не раніше III ст. до н. е. і не пізніше II ст. до н. е. Автори новозавітних текстів широко використовували старозавітні цитати саме з цього перекладу. Назагал і мова "Септуагінти" значною мірою вплинула на формування мови Нового Завіту. Найстарішим із латин, перекладів Старого Завіту вважається "Вульгата" (від лат. vulgata - загальновідома, доступна). Першим повним Слов'янськ, перекладом Б. вважається переклад братів Кирила і Мефодія (друг. пол. IX ст. н. е.), перше друковане видання Слов'янськ. Б. ("Острозька Біблія") було здійснене князем Острозьким в Україні (1581).

1) печать (-ти), печатка. [Ствердили підписами й сенатською печаттю (Куліш). Перстень з печаткою]. Именная -чать - іменова печать. -чать молчания - печать мовчання. Наложить -чать - наложити, покласти печать. [Ухвалили печать наложить на язик мій, на душу (Франко)]. С приложением -ти - з притисненням (з відтисненням) печати. Подписью и приложением -ти свидетельствую - підписом і відтиском печатки свідчу. Приложить -чать к чему - печать (печатку) притиснути до чого, відтиснути на чому. -чать взломана - печать зламана. Взлом -чатей - порушення (зірвання) печатей;

2) (переносно: знак) знак, ознака, знамено, печать, (клеймо) тавро. [Печать буденщини лягла на них (Єфр.). Смерть виразно поклала свою страшну похмуру ознаку на зсохлому змученому обличчю (Грінч.)]. Быть отмеченным -тью чего-л., носить -чать чего-л. - бути позначеним чим, мати на собі печать (ознаку) чого. Его сочинения носят на себе -чать гения (гениальности) - його твори мають на собі печать генія (позначені геніяльністю). Наложить свою -чать - покласти свій знак (свою печать, свою ознаку, своє тавро. -чать позора - тавро ганьби;

3) друк, (пресса) преса, Приготовить к -ти - виготовити (обробити) до друку. Разрешить, одобрить к -ти (к печатанию) - дозволити, ухвалити до друку. Отдавать книгу в -чать - віддавати книгу до друку, пускати книгу в друк. Книга вышла из -чати - книга вийшла з друку. Опубликовывать, -ковать в -чати - друком подавати, подати, оголошувати, оголосити друком. [Про їх не записано ні одної пісні, ні одного переказу, а що подавано було друком, те було фальсифікатом (Куліш). Оголосив я друком не одно вже своє і чуже компонування (Куліш)]. Появиться в -чати - з'явитися (появитися) друком. Периодическая -чать - періодична преса. Этот вопрос обсуждается в -чати - це питання обмірковується в пресі. Свобода -чати - воля друку (преси). Постановления относящиеся к -чати - постанови про пресу (про друк);

4) (шрифт) друк, літери, письмо. Мелкая -чать - дрібний друк. Убористая -чать - тісний (густий) друк. Крупная -чать - буйний друк. [Друк у цій книзі не читкий (не розбірний)]. Церковная -чать - (церковно-)слов'янський друк, (церковно-)слов'янські літери, (церковно-)слов'янське письмо, слов'янка. Гражданская -чать - руський друк, руські літери, руське письмо.

* * *

1) печа́тка, печа́ть, -ті

2) перен. печа́тка; ( отпечаток) відби́ток, -тку; ( знак) знак, -у; ( след) слід, -у

3) ( печатание) дру́к, -у

4) ( о шрифте) дру́к

5) ( пресса) пре́са

1. n

1) (the sick) хворі

2) хворий

3) хвороба

4) приступ нудоти

2. adj

1) хворий

2) хворобливий; зв'язаний з хворобою

3) що відчуває нудоту

4) нудьгуючий

5) пересичений, надмірний

6) розм. роздратований, розсерджений

7) занепадницький, застійний

8) призначений для хворих

9) блідий, тьмяний (про колір, світло тощо)

10) стомлений, знесилений

11) виснажений

12) хворобливо похмурий; моторошний

13) психічно неповноцінний

14) спричинений психічною неповноцінністю

3. v

1) мисл. хапати (про собак)

2) нацьковувати

* * *

1) ( the sick) хворі

2) хвороба; напад нудоти

3) cл. пригнічений стан наркомана ( до прийняття наркотику)

1) predic який відчуває нудоту; який відчуває нудьгу, роздратування

2) cл. хворий; хворобливий; пов'язаний з хворобою; eвф. який хворіє ( про жінку в період менструації)

3) predic який страждає, тужить

4) який переживає занепад, застій

5) ( призначений) для хворих

6) блідий

7) хворобливо-похмурий; моторошний

8) психічно неврівноважений; психопатичний; викликаний, спричинений психозом; cл. пригнічений ( про стан наркомана до прийому наркотику)

9) cпopт. який залишився далеко за

1) миcл. хапати ( про собак)

2) нацьковувати

Яворський, Стефан (1658, с. Явори Львівської обл. - 1722) - церковний, суспільно-політичний діяч, письменник, філософ. Початкову освіту отримав у Яворі, пізніше вчився в КМА, згодом у Львові, Любліні, Познані та Вільно в єзуїтських навчальних закладах. Після повернення в Київ викладає в Академії риторику, філософію та теологію. Його курс лекцій, що має назву "Філософське змагання" (1692 - 1693), є свідченням становлення професійної філософії в Україні і зразком постренесансної схоластики, де томістичний аристотелізм уживається з філософськими тенденціями Нового часу. Плідною у київський період його діяльності була полемічна творчість. Його твори "Конкордація Святого Письма", "Про церкву", "Про Святу Трійцю" присвячені полеміці з католицизмом. Я. відомий своєю поетичною творчістю, удостоєний титула "лавроносний поет". Як громадсько-політичний діяч тісно співпрацював з гетьманом Мазепою, виконував ряд дипломатичних місій. Я. - реформатор і протектор Московської слов'яно-греко-латинської академії. Через розходження поглядів на церковну реформу (він був прихильником розмежування світської і духовної влади) з тогочасними можновладцями в Росії поступово відходить від активної суспільно-політичної праці. Головним твором Я. є його полемічна книга "Камінь віри...", де робиться спроба об'єднати зусилля православних і католиків для полеміки з протестантизмом.

[br]

Осн. тв.: "Філософське змагання" (1692 - 1693); "Камінь віри" (1728).